Дерев'яне колесо до воза

 Колеса до воза –В наш час до возів чіпляють гумові колеса. На них комфортніше їздити. І служать вони довше. Але для коня легше віз з дерев’яними колесами. Дерев’яні колеса  легші в ходу, і на них  не так чіпляється болото. Коли майстри робили вози, то передні колеса майстрували меншими на кілька сантиметрів. Тоді віз котився краще. Вправний майстер робив колесо за день.Колесо складається з таких частин: ступиця(центральна частина колеса яка одягалася на вісь воза), спиць, ободу та металевого обруча . Для виготовлення колес брали тільки сухе дерево, тому що якщо взяти сире, то колесо розвалиться через декілька днів. Ступиці та ободи робили з міцних порід дерева, зазвичай це був дуб. Коли вибирали дерево, дивилися щоб було рівне і без сучків. А спиці робили з вільхи, осики, ясена.В першу чергу робили ступицю. Заготовку спочатку обтесували сокирою та долотом до циліндричної форми, потім майстер на дерев’яномуверстаті із заготовки виточував ступицю. Отвори для спиць робив за допомогою долота і молотка. В середині ступиці робили отвір (наскрізь) для втулки діаметром 4,5 см.Через цей отвір колесо надягали на вісь воза.  Коли ступиця була готова, починали робити обода.Було два варіанти виготовлення обода. Колись їх вигинали із суцільного бруска (це була найважча робота), а також робили із п’яти частин які вирізалися заокругленими. Щоб виготовити обід  із суцільного бруска тодоводилось  прикласти не мало зусиль. Вигиналиїх сухопарним способом. Розпалювали багаття, подалі від хати, десь у городі. На нього викладали присипані зверху землею дубові бруски, які перед цим вимочували у воді декілька годин. Завдяки вогню та парі бруски розм’якали, і їх легше було вигинати.Гнули бруски на спеціальному пристрої  який називався «машина», і був зроблений повністю із дерева без жодного цвяха. Щоб зігнути брусок потрібно було зусилля трьох або чотирьох чоловікі, або одного коня.Коли ободи були готові їх обтісували. Потім приступали до набивання спиць в отвори що на ступиці і надягали їх на обід. А в самому кінці на колесо набивали металевий обруч. Таке колесо ходило мінімум п’ять років. Вага колеса досягало до 25 кг.

Жорна

Жорна – це ручний пристрій для помолу зернових культур. Конструкція жорн дужепроста, вони складаються: з двох  круглих каменів (нижній більший, верхній менший), та пристрою що крутив верхній камінь «жорнівка».  Камені були самими складними деталями  в цьому пристрої.  Їх виготовляли переважно з вапняку, його легше було обробляти. Врегіонах де бракувало такого матеріалу, круги робили з дерева.  Їх робили переважно з дуба, оскільки дуб дуже міцне дерево.  Принцип роботи жорн такий: через отвір в центрі  верхнього  каменю  засипалося зерно і верхній камінь за допомогою ручки обертався, при цьому нижній був завжди нерухомий. В результаті тертя двох поверхностей зерно якезнаходилось між ними перемелювалось на муку. Раніше майже в кожному будинку був такий необхідний пристрій.  В наш час жорна можна побачити хіба що тільки в музеях, араніше це був не від’ємний елемент  людського життя.

Маслобійка

Маслобійка – це пристосування завдяки якому  наші бабусі та дідусі в свій час готували вершкове масло.  Сировиною для приготування масла як правило є, вершки або сметана, а можна також використати і проквашене, незбиране коров’яче молоко.  Робилося воно так. Молоко щойно воно закипить, заквашують, коли охолоне до 30-40^оС, закутують і ставлятьу тепле місце. Через 5-7 годин воно готове до збивання. В холодну пору до молока додавали теплу воду, а в теплу — холодну. Через 15-20 хв. Після інтенсивного збивання на поверхні з’являлися крупинки масла, які легко збиваються в грудку. Цей спосіб легкопояснити. Тому що, щоб заповнити маслобійку вершками або сметаною, їх потрібно багато, а не завжди є така кількість цього продукту. Якщо добавити їх трохи, то масло тільки розмажеться по стінках.Але частіше всього масло готували із вершків, які одержували за допомогою спеціального сепаратору, а також збираючи верхній шармолока після того як воно постоїть декілька днів. Щоб зробити кілограм  масла у маслобійці, знадобилося б приблизно 3.5 – 4 літри вершків. Сам процес збивання масла починався з безперервного руху товкача (вгору - вниз) що знаходиться в масло бійці.Потім всю сировину виливали у миску з холодною водою. Масло спливало на поверхнюводи, і його збирали великою дерев’яною ложкою і щільно вкладали його в миску або судок. На ніч його залишали в холодному місці. На ранок було готове смачне та запашне масло. Рідина що залишалася після збирання масла використовувалась в господарстві. З неї могли готувати тісто для млинців, кексів, а також нею можна було підгодовуватидомашню худобу.